?

Log in

No account? Create an account
Гори, гори, Верховино, ти помреш разом зі мною або житимеш вічно [entries|archive|friends|userinfo]
Гуцул з Піднебесної.

[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

Красота и ужасы Гималаев. Юрий Белойван. (Beauty and the horrors of the ... [янв. 31, 2015|01:33 pm]
Гуцул з Піднебесної.
СсылкаОставить комментарий

dolyst [авг. 31, 2013|09:00 pm]
Гуцул з Піднебесної.
Ссылка4 комментария|Оставить комментарий

(без темы) [июл. 13, 2013|10:25 am]
Гуцул з Піднебесної.
Прокинувся від того, як стукає по підвіконню дощ. Так стукає мелодійно, а не напряжно, як це буває. Чомусь згадалося як я сидів під старою пагодою в провінції Сичуань, теж падав дощ, поруч на якомусь струнному інструменті грав свою тягучу мелодію старий китаєць, а збоку пнувся з мокрої землі бамбук. Потім раптово дощ зупинився, струна обірвалася і навіть панди завмерли. Я сидів у позі лотоса і слухав як ворушаться під землею хробаки і потріскує покрівля будинку.
СсылкаОставить комментарий

(без темы) [май. 24, 2013|08:58 pm]
Гуцул з Піднебесної.
Буває так залізу собі у той смуток, як їжак у яму і ніхто мене звідти не витягне. Слухаю музику, палю палички, роблю з хати церкву з усіма відповідними атрибутами. Жінка питає: "Та що з тобов є?" А я кажу: "Та нічо, дай мені спокій". І так сиджу у спокої годинами і днями, думи гадаю, чаї пю і їсти не хочу зовсім. Читати не хочу, митися не хочу, ну нічого не хочу.... бабів навіть не хочу, хоч винні саме вони. Ну так буває здебільшого. Потім би уже попустивси, вже би виліз з тої нори на Світ Божий, але ніхто не кличе і від того ще більш сумно стає.
Це як той їжак - залізе у нору і нічо - тіки носом ворушить, голками шарудить, яблука потрошки гризе і думає собі думу. Його ніхто не кличе і всі його мали в сраці, бо які їжаки серед зими. а потім прийде весна, тепло так стане, вже би й пора вилізти, але тут вже їжак думає: "А нє, йдіть нахєр, я так довго сидів і мучився не для того, щоб оце здаватися і йти до вас, щоб ви в мене суки пальцями тикали і під ніжками лоскотали... Я бля ще одне літо і ще одну зиму пересиджу..."
Я таких їжаків сам знаю. Вот так і я. Такий гордий, що піздєц.
Ссылка2 комментария|Оставить комментарий

(без темы) [янв. 22, 2013|12:25 pm]
Гуцул з Піднебесної.
Добрий Ісус
Сон про те, що я повинен написати про Ісуса, містика, але приснився мені в самісіньку ніч перед Різдвом. Наступного ранку прокинувся і ніяк не міг зрозуміти що це таке. Можливо, готував себе до свята, уявляв як Месія з’явився колись на світ. Думав про Марію, той сільський космос з ягнятами і сіном, магію непорочного зачаття… Мушу зізнатися, не часто, але буває, що інколи такі думки мені в голову таки лізуть. Можливо, це було звичайнісіньке безсоння, коли лежиш довго, про щось міркуєш, а потім непомітно засинаєш, і те, про що думав, переноситься у твої сновидіння. У селі я думаю завжди більше і продуктивніше. Особливо взимку, коли приїжджаю до мами на Різдво. Вона топить кахляну піч, яка дає жар, але швидко нагріти холодні стіни не може, бо в тій кімнаті ніхто не живе. Від того повітря ще прохолодне, а постіль крижана і перш ніж поринути у дрімоту довго лежу, думаючи про все на світі. Так було і цього разу. Думав про Архітектора, а потім він мені і приснився.
Взагалі, я помішаний на релігіях, містиці і щонайрізноманітніших віруваннях. Можу з особливим захопленням читати міфи Греції, індіанські легенди про Великого Койота і «Єгипетську книгу мертвих», де дуже добре описано як бальзамувати людські тіла. Читаючи давні тексти я уявляю собі світ як велику казку, бо в Індії бог шестирукий, на Сході лисий і з черевцем, десь бородатий, а десь круглий і котиться як м’яч полем.
Вже не раз собі думав чи вірю я в те, що все-таки Ісус є єдиним Богом? Напевне що ні, бо все занадто складно і писати про Чумацький Шлях, Всесвіт і те, що ми у цьому світі ніщо інше, як крапля води на зеленій травинці не хочеться. Можливо моя віра у нього і не надто сильна, але цього не можна сказати про любов, бо вона справді щира. Жодного Бога так, як свого рідного я не люблю. Щоправда, я не уявляю Ісуса таким, яким він зображений на іконах — суворим і часто зі сталевим поглядом. Ні, мій Христос значно добріший. У своїй уяві я малюю його як сухорлявого хлопця, у нього довге чорне волосся, він тендітний і завжди посміхається, бо любить той світ, який створив і тих людей, які живуть у ньому. Любить навіть з цікавості, бо ніяк не може зрозуміти, як дитина так швидко виросла і стала самостійною. Це так як ти пишеш роман, продумуєш кожне слово, кожен характер, а через кілька років перечитуєш і дивуєшся собі: «Як воно так писалося!!!»
Яким би ще мав бути мій Ісус? Він народився у сіні, серед овець (бо ж «в яслах сповитий поміж бидляти спочив на сіні Бог необ'ятий), то напевне перш за все мав би любити простих і невибагливих характером людей, говорити до худоби, гладити собак і котів, а ще мав би бути закоханий у село, де ріки, трави і дерева.
Я часто уявляю собі як Ісус йде вулицею у моєму Драгасимові. На дворі літо і спека, але це не заважає селянам щось там робити на своїх городах. Вони косять, скидають сіно в копиці чи прополюють бур’яни. Тут на дорозі з’являється незнайомець. На ньому тонкі полотняні штани, біла сорочка і сандалі на босу ногу. Він йде попри людей мовчки і тільки дивиться, що вони роблять. Раптом помічає осудливі погляди від них, як його міряють з ніг до голови і щось там між собою перешіптуються.
«У чому справа?» — думає заклопотано Ісус, — «Що не так? Чому така увага до чужинців»
Згодом йому у голову проходить така проста, але зрозуміла думка. Він обертається до людей і голосно каже:
— Слава Йсу!
— Навіки слава Богу! — чує він у відповідь.
Ісус посміхається і йде собі далі. Він розуміє, що у цьому закутку України, на березі Черемоша його шанують і поважають. Він вирішує тут поселитися і якийсь час пожити (я б дуже хотів, щоб так сталося).
Христос вибирає найбіднішу хатину на краю села. Там мешкає самотній чоловік, який вічно бурчить на світ і тому не має ні сусідів, ні друзів. Але у хлопчині, який прийшов до нього в гості, йому таки щось подобається. Тим паче, що той носить дрова, воду з криниці і на міського ледаря не схожий.
Проходить тиждень-другий і люди з дивом помічають, що трава на сінокосах стає вищою і соковитішою, корови дають більше молока, а у річці знову почала водитися риба і раки. А ще разом з воронами і горобцями над хатами літають якісь дивні птахи, що мають яскраве пір’я і чубчики над головами. Люди тішаться і дякують Богові ще більше. Вони йдуть до старої дерев’яної церкви, запалюють свічки і шепочуть вечорами «Отче наш».
Та одного разу Ісусові набридне дерев’яна хатина і сусід, який знову почне буркотіти. Він вирішить піти далі світом, бо світ великий, а людей і рік багато. Треба встигнути всюди. Збирає речі у свою сумку і одного разу тихо піде собі ще поміж сплячих будинків…
Люди проснуться будуть знову сапати, різати дерева, майструвати будинки і полювати на звірину. Вони дуже швидко звикнуть до того, що живуть у раю — на місці лісів з’являться лисі плями, а на березі Черемошу великі купи битого скла і пластмаси. У цьому, здавалося б чистоплотні покутяни, схожі на індійців, які навіть трупи свійської худоби і людей не соромляться викидати у Ганг.
Одного дня йому стане цікаво як там дерев’яна хатина і той самотній чоловік. Він подивиться зверху на село, гляне на річку і зітхнувши кине на землю жменю снігу. Ісус добрий і розуміє, що навіть людина повинна відпочивати від бруду, який сама собі створює.
Так розпочинаються зими.
СсылкаОставить комментарий

(без темы) [ноя. 21, 2012|04:44 pm]
Гуцул з Піднебесної.
Якось так пив я, недосипав (практично не спав), недоїдав і сьогодні зранку прокинувся від потужної ранкової ерекції. Аж перелякався, бо подумав, що нарешті вмру. Знаю ж, що коли організм уже на межі, то вступає еволюційний механізм продовження роду -- перед смертю самець має запліднити самку. Я нікого не запліднював і взагалі тойво... без зайвих рухів, бо ж кажу - пив і недосипав, не до того... Але стало не по собі...
Ссылка7 комментариев|Оставить комментарий

(без темы) [ноя. 18, 2012|02:02 pm]
Гуцул з Піднебесної.
І взагалі я хотів б уміти літати, писати ієрогліфами і на пергаменті, а не стукати по клавіатурі, дивитися крізь стіни, бігати по воді, ловити на льоту мух і комарів, мати свій "коронний" удар і вирубувати в один доторк. Бути спокійним, дивитися на світ іронічно, примруживши одне око. Бути в міру циніком, тільки в міру, а не отак як зараз. Сміятися щиро, нелюбити поблажливо і з розумінням, а так -- якось згори... Бо ж люди малі і мізерні, і слабкі. Бути трохи творцем і заселяти світ цікавими героями - котами, божевільними, птахами, коханцями і злодіями, бандитами, з ранами глибокими, як ями на Пруті. Хотів би, але ж не можу... але ж хочу!
І ще хочу, щоб вовк став братом, а ведмідь - вуйком. Щоб можна було заходити в клітку до тигрів і гладити їх за вухами, дитвитися в очі, нюхати як пахне їхня шерсть, мацати їхні тверді пазурі. Щоб друзі були друзями, а не просто білками, жирами і вуглеводами.
СсылкаОставить комментарий

(без темы) [ноя. 3, 2012|11:28 pm]
Гуцул з Піднебесної.
Не виключено, що я полечу у Сургут. А хулє розмінюватися...
Ссылка2 комментария|Оставить комментарий

Бєлиє дарогі Сукачьова [ноя. 3, 2012|11:27 pm]
Гуцул з Піднебесної.
Ага, було і в мене таке. Пам’ятаю себе малого, закутаного у теплий коричневий шаль... як мене мама ввечері на санках тягнула від баби. Сільська вулиця, купи снігу, темно. І це знову було то маленьке щастя. Я мав деесь тоді років 4-5, не більше, мама молода і весела. А ще, пригадую, коли я вже був пацаном, у мого друга в сусідньому селі помер дід. Ми пішли у вже порожню хату, щось там сиділи. говорили, випивали... була зима. потім знайшли банку з-під розчинної кави, а вона від сирості збилася докупи. Закип’ятили води і в тій банці два малолітні дебіли зробили собі кави. Потім брели кучугурами вночі додому -- п’яні і щасливі, а у мене від того кофеїну серце так калатало, що думав з грудей вилізе...
СсылкаОставить комментарий

Батьків щоденник [сент. 20, 2011|05:04 pm]
Гуцул з Піднебесної.
Господарський зошит мого тата

Під час останньої поїздки до мами на Івано-Франківщину любов до старих фотографій, газет і листів вкотре змусила мене піднятися сходами на горище. Довго перебирав зшитки журналів «Радянська жінка», «Ранок», «Сільське господарство» і вже думав, що на той раз нічого путнього так і не знайду, бо хоч якісь цінні документи чи світлини давно дбайливо зберігаються в окремих папках. Але ж ні! Увагу привернув старий коричневий блокнот, на якому батьківським почерком каліграфічно було виведено: «Господарський зошит». Розгорнув і зрозумів, що натрапив на справжнісінький скарб — кожен аркуш у ньому розграфлений на чотири стовпчики з датою, витратами і прибутками. Коли і скільки заробив, де і на що витратив, у кого позичив… Причому, перший надпис датувався листопадом 1978 року, тобто задовго до того, як я сам з’явився на світ, а це ж такий дрімучий СРСР. Круто? Круто. Тож почнемо.
Значить так, 20.XI.78 тапочки для малого (того, що старший) коштували 1 рубель. 21. XI.78 сорочка на вихідний день обійшлася для батькового гаманця у 9 рублів 80 копійок, а мішок крупів для худоби зробив дірку у сімейному бюджеті на цілих 20 рублів! Неймовірно!
Вже першого грудня того ж року мама купила теплий шаль, який коштував 18 рублів, а тато виписав у колгоспі 1 центнер пшениці за 12 рублів. Майже місяць пропускаємо, бо якихось серйозних покупок не було хіба, що ремонт годинника за два рублі, два центнери буряків за 16 рублів у сусідки – Ірини Грицишиної і оплата робітників у млині. Ті змололи по 50 кілограмів ячменю та пшениці і за це взяли один рубель.
Натомість вже 25 січня 1979 року батько купив мамі демісезонний плащ, цей товар обійшовся рівно у 56 рублів, а тонна польського вугілля «винесла» ще 21 рубель 28 копійок. Так, так… 29 січня тато собі придбав шкіряну куртку (розмір 46, ріст 4) і вона коштувала рівно 40 рублів, а ще дві сорочки, які потягнули на 19 рублів і 60 копійок. Аби не бути багатослівним далі просто дам короткий перелік речей і скільки вони коштували взимку 1979 року:
— електрика (131 кіловат) = 5 рублів 24 копійки (ну, так записано).
— 9 поросят (продали, а отже графа «прихід») = 397 рублів. Записано червоним фломастером і запис добре виділяється, отже торг був вдалим
— 4 мітли = 4 рублі.
— Ванна для прання = 4 рублі 50 копійок.
— Штани татові до роботи = 15 рублів.
— Чорні туфлі мамі = 41 рубель 50 копійок.
У той час літра олію коштувала 1 рубель 60 копійок, ковбаси 400 грам 1 рубель 44 копійки, одна банка томату 55 копійок та 4 буханці хліба 82 копійки (очевидно білого, я так розумію, бо є запис, що за 4 буханці сірого батьки віддали 64 копійки).
Мама на харчосмаковій фабриці заробляла 61 рубель 44 копійки, а тато у районці одразу гроші не отримував, але є запис, що аванс складав 70 рублів. Ага, автобус для батька з села до міста Снятин, це десь приблизно 15 кілометрів, щодня обходився у 40 копійок, а обід приблизно у 90 копійок — рубель.
Наступної зими Семенко, то мій брат, заколядував цілих 3 рублі і 20 копійок.
Окрім суто історичної цінності, що і скільки коштувало, мені «Господарський зошит» тата сподобався іншим – суто такими «лайфовими» записами, як обраховувала його продавець у сільському магазині, скільки грошей вдавалося знайти на вулиці тощо. Але не сподобалося одне — я, ніби пес по слідах, день за днем йшов по тих записах і думав собі: «Ух, от-от 24 листопада 1981 року, то ж коли я мав на світ з’явитися… Може поруч із сухим переліком скільки коштували радянські пеленки, ліки і послуги акушерів тато пропише хоч щось таке емоційне… Ну ж бо мусіло щось таке бути, коли син з’являється на світ, га?
Не дочекався – рівно 23 листопада 1981 року запис у щоденнику обривається. Казала мама, що тоді батько багато чого закинув і ой як довго святкував. А шкода!
Ссылка4 комментария|Оставить комментарий

navigation
[ viewing | most recent entries ]
[ go | earlier ]